English /
한국어 /
Español /
Українська
- Chasing Others’ Right Answers, I Found at Ruigakusha the Feel of Creating My Own Role
- 타인의 정답을 쫓던 내가 루이가쿠샤에서 발견한, 스스로 역할을 만드는 손맛
- Persiguiendo las respuestas de otros, hallé en Ruigakusha la sensación de crear mi propio papel
- Я яка ганялася за чужими правильними відповідями знайшла в Руйгакуся відчуття самостійного створення ролі
Chasing Others’ Right Answers, I Found at Ruigakusha the Feel of Creating My Own Role
Until around middle school, I was the type who wanted to fit into someone’s right answer. From school, the right answer of studying for tests, raising my grades, and aiming for stability. From parents and adults outside school, I thought the required right answer was to become independent and to be a person who, without being swept along by those around me, can think and judge with their own head.
Opposite right answers existed within me, and I had great conflict. But chased by the right answers of teachers and others, even if I managed to become a “right answer,” it didn’t feel like my own ability, and it didn’t connect to confidence.
At such a time, while searching for a path, I found “Ruigakusha,” and felt the possibility that there I could become a person who works for the world and for others by making use of my strengths. Of course I had hesitations, but I decided to enroll.
Ruigakusha is an alternative school with a “work” curriculum within its learning. Its parent body is Rui Design Office, and one can get involved, through work, with the business departments inside the design office.
What stays with me from work is the public-relations task for a nature event.
When I was first entrusted with the task of making a flyer, I thought of it as no more than an extension of art class—designing colors and layout. But as I made flyers for the nature events held every month, I learned that, in planning the events, each one was packed with feeling: what they wanted to convey to parents, how they wanted students to grow. How to design it so those feelings would reach people was a string of trial and error.
My axis of judgment had until then been how closely I could approach the required right answer, but through work my view widened toward my own role: “How can I make the value the staff want to convey reach the reader?” “How can I make the viewer excited?”
When I looked at the finished flyer and the person in charge told me, “Thank you! I could never have made a flyer like this!”, it connected to a confidence I had never felt before.
It was the real sense of having been of use to someone.
On the other hand, the work curriculum had another side. Beyond the tasks done together with head-office staff, one also experiences the work of entering a classroom of Rui Juku—run by the same Rui Design Office, the parent of Ruigakusha—and supporting the students. I could throw myself energetically into work I advanced with the staff, but in my placement at Rui Juku, honestly, there was a self who was not enjoying it.
When I consulted Mr. Yamamoto of Ruigakusha about this, he gave me these words: “Aren’t you still being entertained by someone? Work is about becoming the one who entertains. If you think and act as a creator, there’s no way it can be unenjoyable.”
At the time I could not fully grasp it as words, but it resonated deeply. I felt: this is the next step of growth!
When I faced supporting the students with the awareness of “becoming the one who creates a place I myself enjoy,” the scenery I saw changed. What kind of person does the juku want to send out into society? What kind of question, if posed, draws out the students’ own thinking? How can I get the students, too, to become “creators”? A sense of instructor, student, and parent becoming one—not so much “fun” as a sense of fulfillment.
In the course of work, I also met many people I want to aim to become like. Rather than becoming that person’s “right answer,” I become the very point that person is aiming for, and consider what I can do to draw closer to it. When I can feel myself drawing a little closer, there is a sense of accomplishment different from outside approval.
Meeting Ruigakusha, and accumulating the experience of taking on a role in work and receiving “thank you,” seems to connect me to a will toward new challenges. Even without skill or trust, if you struggle with all your might, there are, thankfully, always people who cheer you on. Being cheered on becomes the driving force to take on challenges, and you come to know a new society and grow.
From now on, I will work at Popcorn Papa, where I interned for a year, and at “Serif” in Nishiawakura Village, Okayama Prefecture. In a village said to be a marginal settlement, they are pursuing, I was told, how to create employment and how to sustain it. I too, together with them, want to take on society’s external pressures and pursue my own role.
Akaho Hirata
During middle school, struggling with a self who chased others’ “right answers,” she enrolled at Ruigakusha. Through public-relations work and supporting students, she discovered the joy of “role fulfillment”—creating a place herself rather than passively following tasks. She learned that work requires both “empathy for feeling” and “results measured by numbers,” and is currently exploring self-acceptance, seizing her own role, and defining adaptation to society’s circumstances as her own happiness. After graduation, she pursues her real-world role at Popcorn Papa and LLC Serif.
타인의 정답을 쫓던 내가 루이가쿠샤에서 발견한, 스스로 역할을 만드는 손맛
중학생 무렵까지의 나는, 누군가의 정답에 맞춰 들어가고 싶은 타입이었다. 학교로부터는, 시험 공부를 하고, 내신 점수를 올리고, 안정을 지향한다는 정답. 부모와 학교 밖의 어른들로부터는, 자립하는 것이나, 주위에 휩쓸리지 않고, 자기 머리로 생각하고 판단할 수 있는 사람이 되는 것이 요구되는 정답이라고 생각하고 있었다.
정반대의 정답이 내 안에 있어, 매우 갈등이 있었다. 그러나, 학교 선생님이나 다른 누군가의 정답에 쫓겨, 혹시 정답이 될 수 있어도, 그것은 자기의 힘이라고는 말할 수 없는 것 같아서 자신감으로 이어지지 않았다.
그러던 차에, 진로를 찾고 있을 때 발견한 “루이가쿠샤”라면 강점을 살려 세상을 위해 사람을 위해 일할 수 있는 사람이 될 수 있다고 가능성을 느껴, 물론 망설임도 있었지만 입학을 결정했다.
루이가쿠샤는 배움 속에 “일”의 커리큘럼이 있는 대안 학교이다. 루이가쿠샤는 루이 설계실이 모체로 되어 있어, 설계실 내의 사업 부서로 일로 관여할 수 있다.
내가 일에서 인상에 남는 것은, 자연 이벤트의 홍보 업무였다.
처음 전단지를 작성하는 과제를 맡았을 때는, 색이나 배치를 디자인하는 미술 수업의 연장선 정도로밖에 생각하지 않았다. 그러나, 매달 행해지는 자연 이벤트의 전단지를 작성해 가니, 이벤트를 기획하는 가운데, 보호자에게 전하고 싶은 것이나 학생에게 어떻게 성장해 주었으면 하는지 등 하나하나의 이벤트에 마음이 담겨 있다는 것을 배웠다. 그것을 어떻게 디자인하면 마음이 닿을지, 시행착오의 연속이었다.
지금까지의 판단 축은, 얼마나 요구되는 정답에 가까워질지였지만, 일을 통해, “어떻게 하면 사원 씨가 전하고 싶은 가치가 읽는 사람에게 전해질까”, “어떻게 하면 본 사람이 두근거릴까”라고 자기의 역할로 시야가 넓어졌다.
완성된 전단지를 보고, 담당자로부터 “고마워! 나로서는 이런 전단지 만들 수 없었어!”라고 들었을 때에는 지금까지 느낀 적 없는 자신감으로 이어졌다.
누군가에게 도움이 되었다, 라는 실감이었다.
한편, 일의 커리큘럼에는 또 하나의 측면이 있었다. 본사 사원과 함께 임하는 업무뿐만 아니라, 루이가쿠샤의 모체, 루이 설계실이 마찬가지로 운영하고 있는 루이주쿠의 교실에 들어가, 학생을 서포트하는 일도 경험한다. 사원과 진행하는 일에는 활력을 가지고 임할 수 있었지만, 루이주쿠에서의 배치에는, 솔직히 즐길 수 없는 자기가 있었다.
그 일을 루이가쿠샤의 야마모토 선생에게 상담했을 때, “아직 누군가에게 즐겁게 해 주고 있는 것 아냐? 일은, 자기가 즐겁게 하는 쪽이 되는 거야. 만드는 쪽으로 생각하고, 행동해 가면, 즐겁지 않은 일은 없어”라는 말을 받았다.
그때는, 말로서 완전히 이해할 수 있던 것은 아니었지만, 깊이 마음에 울렸다. 이것이 다음 성장 단계다!라고 느꼈다.
“자기가 즐기는 장을 만드는 쪽이 된다”는 의식으로 학생의 서포트에 임해 보니, 보이는 풍경이 변했다. 학원은 어떤 사람을 사회에 보내고 싶은가. 어떤 물음을 던지면, 학생 자신의 생각이 끌어내질까. 학생에게도 “만드는 쪽”이 되어 주려면 어떻게 하면 좋을까. 강사, 학생, 보호자가 일체가 되는 감각으로, “즐겁다”기보다는, 충실해 있는 감각.
일을 하는 가운데, 지향하고 싶은 사람도 많이 만났다. 그 사람의 “정답”이 되는 것이 아니라, 그 사람이 지향하고 있는 지점이 되어, 거기에 가까워지기 위해 자기에게 무엇을 할 수 있을지를 생각한다. 조금씩 가까워지고 있다고 느낄 수 있을 때, 외부로부터의 승인과는 다른 달성감이 있었다.
루이가쿠샤를 만나, 일에서 역할을 맡고 “고마워”를 받는 경험을 쌓는 것은, 자기를 새로운 도전에의 의욕으로 이어 주고 있는 듯하다. 스킬이나 신용이 없어도, 열심히 발버둥치고 있으면 고맙게도, 응원해 주시는 분이 반드시 있다. 응원받는 것은 도전하는 원동력이 되어, 새로운 사회를 알고 성장할 수 있다.
앞으로 나는, 1년간 인턴을 했던 팝콘 파파와 오카야마현 니시아와쿠라 마을에 있는 세리프에서 일하게 된다. 한계 마을이라고도 불리는 마을에서 고용을 낳고, 어떻게 존속시킬지를 추구하고 있다고 이야기를 들었다. 나도 함께 사회의 외압을 받고, 자기의 역할을 추구하고 싶다고 생각한다.
히라타 아카호（平田晶穂）
중학 시절, 타인 평가의 ‘정답’을 쫓는 자기 자신에 갈등하며 루이가쿠샤에 입학. 홍보와 학생 서포트를 통해, 수동적인 ‘작업’이 아닌, 스스로 장을 만드는 ‘역할 충족’의 기쁨을 알다. 일에는 ‘마음에 대한 공감’과 ‘수치에 의한 성과’라는 두 바퀴가 필요하다는 것을 배우고, 현재는 자기 수용을 바탕으로 역할을 잡고, 사회 상황에 적응하는 것을 자신의 행복으로 정의하여 탐구 중. 졸업 후에는 팝콘 파파와 합동회사 세리프에서 실사회의 역할을 추구한다.
Persiguiendo las respuestas de otros, hallé en Ruigakusha la sensación de crear mi propio papel
Hasta más o menos la secundaria, yo era del tipo que quería encajar en la respuesta correcta de alguien. De la escuela, la respuesta correcta de estudiar para los exámenes, subir mis calificaciones y apuntar a la estabilidad. De los padres y los adultos fuera de la escuela, pensaba que la respuesta correcta requerida era volverse independiente y ser una persona que, sin dejarse llevar por su entorno, puede pensar y juzgar con su propia cabeza.
Dentro de mí existían respuestas correctas opuestas, y tenía un gran conflicto. Pero, perseguida por las respuestas correctas de los maestros y de los demás, aunque lograra volverme una “respuesta correcta”, no se sentía como mi propia capacidad, y no se conectaba con la confianza.
En ese momento, mientras buscaba un camino, encontré “Ruigakusha” y sentí la posibilidad de que allí podría volverme una persona que trabaja por el mundo y por los demás haciendo uso de mis fortalezas. Por supuesto tenía dudas, pero decidí matricularme.
Ruigakusha es una escuela alternativa con un currículum de “trabajo” dentro de su aprendizaje. Su organización matriz es Rui Design Office, y uno puede involucrarse, mediante el trabajo, con los departamentos de negocio dentro de la oficina de diseño.
Lo que se me ha quedado del trabajo es la tarea de relaciones públicas para un evento de naturaleza.
Cuando se me confió por primera vez la tarea de hacer un folleto, lo pensé como no más que una extensión de la clase de arte —diseñar colores y disposición—. Pero, mientras hacía folletos para los eventos de naturaleza celebrados cada mes, aprendí que, al planificar los eventos, cada uno estaba lleno de sentimientos: lo que querían transmitir a los padres, cómo querían que crecieran los estudiantes. Cómo diseñarlo para que esos sentimientos llegaran a la gente fue una cadena de ensayo y error.
Mi eje de juicio había sido hasta entonces qué tan cerca podía acercarme a la respuesta correcta requerida, pero a través del trabajo mi visión se ensanchó hacia mi propio papel: “¿Cómo puedo hacer que el valor que el personal quiere transmitir llegue al lector?”, “¿Cómo puedo hacer que el espectador se entusiasme?”.
Cuando miré el folleto terminado y la persona a cargo me dijo: “¡Gracias! ¡Yo nunca podría haber hecho un folleto así!”, se conectó con una confianza que nunca antes había sentido.
Era la sensación real de haber sido de utilidad a alguien.
Por otro lado, el currículum de trabajo tenía otra cara. Más allá de las tareas hechas junto con el personal de la sede, uno también experimenta el trabajo de entrar en un aula de Rui Juku —dirigida por la misma Rui Design Office, matriz de Ruigakusha— y apoyar a los estudiantes. Podía lanzarme con energía al trabajo que avanzaba con el personal, pero, en mi destino en Rui Juku, honestamente, había un yo que no lo estaba disfrutando.
Cuando consulté con el señor Yamamoto, de Ruigakusha, sobre esto, me dio estas palabras: “¿No te están entreteniendo todavía? El trabajo se trata de volverte el que entretiene. Si piensas y actúas como creador, no hay manera de que pueda ser algo que no puedas disfrutar.”
En aquel momento no lo pude comprender del todo como palabras, pero resonó profundamente. Sentí: ¡este es el siguiente paso de crecimiento!
Cuando enfrenté el apoyo a los estudiantes con la conciencia de “volverme el que crea un lugar que yo misma disfruto”, el paisaje que veía cambió. ¿Qué clase de persona quiere el juku enviar a la sociedad? ¿Qué clase de pregunta, si se lanza, extrae el propio pensamiento del estudiante? ¿Cómo puedo lograr que también los estudiantes se vuelvan “creadores”? Una sensación de instructor, estudiante y padre volviéndose uno: no tanto “diversión” como una sensación de plenitud.
En el curso del trabajo también conocí a muchas personas a las que quiero apuntar a parecerme. En lugar de volverme la “respuesta correcta” de esa persona, me vuelvo el mismo punto al que esa persona apunta, y considero qué puedo hacer para acercarme a él. Cuando puedo sentir que me acerco un poco, hay una sensación de logro distinta del reconocimiento exterior.
Conocer Ruigakusha, y acumular la experiencia de asumir un papel en el trabajo y recibir “gracias”, parece conectarme con una voluntad hacia nuevos desafíos. Aun sin habilidad ni confianza, si te esfuerzas con todas tus fuerzas, hay, afortunadamente, siempre personas que te animan. Ser animada se convierte en la fuerza motriz para asumir desafíos, y llegas a conocer una nueva sociedad y a crecer.
De aquí en adelante, trabajaré en Popcorn Papa, donde hice prácticas durante un año, y en “Serif”, en la aldea de Nishiawakura, prefectura de Okayama. En una aldea calificada de asentamiento marginal, están persiguiendo, me han dicho, cómo crear empleo y cómo sostenerlo. Yo también, junto con ellos, quiero asumir las presiones externas de la sociedad y perseguir mi propio papel.
Akaho Hirata
Durante la secundaria, lidiando con una misma que perseguía las “respuestas correctas” de la evaluación de otros, se matriculó en Ruigakusha. A través de las relaciones públicas y el apoyo a los estudiantes, descubrió la alegría del “cumplimiento del rol”—crear un espacio por sí misma, en lugar de seguir pasivamente las tareas. Aprendió que el trabajo necesita tanto “empatía por el sentimiento” como “resultados medidos en números”, y actualmente está explorando la autoaceptación, aferrándose a su propio rol y definiendo como su propia felicidad la adaptación a las circunstancias de la sociedad. Tras su graduación, persigue su rol en el mundo real en Popcorn Papa y en la LLC Serif.
Я яка ганялася за чужими правильними відповідями знайшла в Руйгакуся відчуття самостійного створення ролі
Я до часів середньої школи була з тих, хто хотів вписатися в чиюсь “правильну відповідь”. Від школи — “правильна відповідь”: готуватися до тестів, підвищувати оцінки за поведінку, прагнути стабільності. Від батьків і дорослих поза школою — “правильна відповідь”: бути самостійною, не йти на повідку оточенню, бути людиною, що сама думає й оцінює.
Прямо протилежні “правильні відповіді” були в мені, і це викликало сильний конфлікт. Але навіть якщо мене ганяли вчителі чи інші чужі “правильні відповіді” і я в результаті ставала “правильною”, це не здавалося мені моєю силою і не перетворювалося на впевненість.
У такий час, коли я шукала шлях, я знайшла “Руйгакуся” — і відчула можливість стати людиною, яка зможе працювати заради світу й людей, розкриваючи свої сильні сторони. Звісно, були вагання, але я вирішила вступити.
Руйгакуся — це альтернативна школа, в навчанні якої є курикулум “робота”. Її основою є компанія “Руй-Секкейшіцу”, і можна брати участь у роботі в бізнес-підрозділах цієї компанії.
Робота, що залишилася мені в пам’яті, — це піар природних заходів.
Коли мені вперше доручили створити флаєр, я думала про це лише як про розширення уроків мистецтва, де дизайнують кольори й розташування. Але створюючи флаєри для щомісячних природних заходів, я зрозуміла, що в кожній події закладені думки: що хочуть передати батькам, як хочуть, щоб росли учасники. Як саме оформити дизайн, щоб ці думки досягли — це були постійні проби й помилки.
Раніше моя вісь оцінки була “наскільки наблизитися до бажаної правильної відповіді”, але через роботу мій погляд розширився до моєї ролі: “Як зробити, щоб цінність, яку співробітник хоче передати, дійшла до читача?”, “Як зробити, щоб у того, хто це побачить, забилося серце?”.
Коли, побачивши готовий флаєр, людина, відповідальна за це, сказала мені: “Дякую! Я б такого флаєра не зробила!” — це призвело до впевненості, якої я раніше не відчувала.
Це було відчуття, що я була корисною комусь.
З іншого боку, у курикулумі роботи був ще один аспект. Окрім спільної праці зі співробітниками головного офісу, я також брала участь у роботі в класах “Руй-дзюку”, який ця ж “Руй-Секкейшіцу” керує, підтримуючи учнів. До роботи зі співробітниками я підходила з енергією, але до своєї участі в Руй-дзюку, чесно кажучи, я не отримувала задоволення.
Коли я порадилася про це з паном Ямамото з Руйгакуся, я отримала такі слова: “Ти ще даєш комусь розважати тебе? Робота — це коли ти стаєш тим, хто розважає. Якщо мислиш і дієш як творець, неможливо, щоб не було весело.”
Тоді я ще не повністю розуміла ці слова, але вони глибоко відлунилися в моєму серці. Я відчула: ось наступний крок зростання!
Коли я підійшла до підтримки учнів зі свідомістю “стати тим, хто створює простір, де я сама насолоджуюся”, пейзаж, який я бачила, змінився. Кого хоче вислати в суспільство ця школа? Які питання поставити, щоб витягти власні думки учнів? Що зробити, щоб і учні стали “творцями”? Відчуття єдності викладача, учня й батьків — це відчуття не стільки “веселощів”, скільки наповненості.
У роботі я зустріла багатьох людей, на яких хотіла бути схожою. Не стати “правильною відповіддю” цієї людини, а стати точкою, до якої вона прагне, і думати, що я можу зробити, щоб наблизитися до неї. Коли я відчувала, що поступово наближаюся, виникало відчуття досягнення, відмінне від зовнішнього визнання.
Накопичувати досвід виконання ролі в роботі та отримання “дякую” завдяки зустрічі з Руйгакуся — це, здається, спонукає мене до нових викликів. Навіть без навичок чи довіри, якщо щиро борсаєшся, завжди знайдеться той, хто, на щастя, тебе підтримає. Отримання підтримки стає рушієм для виклику, і можна, дізнаючись нове суспільство, рости.
Надалі я працюватиму в “Popcorn Papa”, де я стажувалася рік, і в “Serif” у селі Нісі-Авакура (префектура Окаяма). Мені розповіли, що там у селі, яке називають “край вмирання”, народжують робочі місця й шукають способів, як це зберегти. Я також хочу разом отримувати тиск суспільства й шукати свою роль.
Акахо Хірата (平田晶穂)
У часи середньої школи, переживаючи конфлікт з собою, яка ганялася за “правильними відповідями” оцінки інших, вступила до Руйгакуся. Через піар і підтримку учнів дізналася радість “виконання ролі” — самостійного створення простору, а не пасивного виконання “завдань”. Навчилася, що для роботи потрібні обидва колеса: “співчуття до думок” і “результати в цифрах”; зараз, прийнявши себе, шукає власну роль і визначає адаптацію до суспільних умов як своє щастя. Після закінчення переслідує роль у реальному суспільстві в Popcorn Papa та ТОВ Serif.