English /
한국어 /
Español /
Українська
TAKiBiBA, a Community Cafe That Becomes a Hub Where Thoughts Connect
“It’s Like a Bonfire” — A Day at TAKiBiBA
Grind the coffee beans, and the aroma rises softly. Drop hot water onto the ground beans, and they swell with bubbles, quietly beginning to move. From the dripper, drops of coffee fall, tapping out a rhythm—drip, drip. Like a dance on the surface of a lake.
The other day, a man watching it from across the counter murmured.
“It’s like a bonfire.”
A Place Where “I Want to Try” Gathers
A year ago, TAKiBiBA was born—as a regional hub, from the wish to create a place where people transcending generation and occupation meet, and where, while giving form little by little to the feeling (the fire of the heart) of “I want to try,” relationships are woven—and with much support received through crowdfunding.
TAKiBiBA has a shared kitchen where a different proprietor stands each day of the week, and a “one-box bookshelf owner” system. Even in the same kitchen, when the one who stands there changes, the aroma, the air, and the time that flows all change.
It is an endeavor in which each person’s “likes” and “I want to try” seep, just as they are, into the place.
On the one-box bookshelves are placed book sales and exhibits, handmade goods, and the like, and each one’s feelings and interests, and the time that person has accumulated, seep out.
The Time That Was Here
Since opening TAKiBiBA, there are voices I have come to hear, little by little.
“I used to come here a lot, long ago.”
“It used to be a bookshop too, didn’t it.”
“There were games here.”
“In high school, I saved up my allowance to come eat parfait.”
Amid the neighborhood changing form through redevelopment, I learned only later that there were people who did not want this building torn down—who wished to protect it.
Behind people’s decisions, it feels as though this place itself chose to remain here.
Between Hare and Ke
If the daily endeavor as a shared kitchen is “ke” (the ordinary), then the time opened up as events is, for this place, “hare” (the festive). This past year, many events have been held at TAKiBiBA.
Places of dialogue. Recitation and music. Times of learning and storytelling.
Especially, the event “trying ◯◯ in front of people for the first time” is a debut stage where the wish “I want to try” is expressed, for the first time, before someone. To have been present at such trembling, precious moments several times is, for me, a great joy.
To Gather Around the Next Fire
There are also many things that don’t go well.
There was a time when, sensing the wish of the person before me and growing glad, I introduced TAKiBiBA’s system before that person’s own voice. Afterward, words would not come to me for a while. Only the sense remained that I had failed to cherish something.
Goodwill and ideals can sometimes collect, and so cancel, someone’s wish. That, I want to keep from forgetting.
A Wish Awakens Through Encounter
At the end of 2025, there was an encounter with Mr. Nishiguchi, who runs “Cowl,” a “school made by everyone, for everyone,” in Kyoto. It is a place of learning made by everyone, where “I want to try” becomes a class.
“At TAKiBiBA, let’s do this.”
That sense came to me naturally.
I recall myself ten years ago. The time when, meeting alternative education, my life moved greatly. There is, surely, learning for awakening as a human being. It can also lie outside institutions and right answers. I want, someday, to open such a place of learning. That wish, I realized, had been deep within me all along.
On the other hand, what I wanted to do always felt as if it were somewhere far away. Having kept this place called TAKiBiBA open for a year—the encounters here, the words exchanged, each person’s feelings—touching them was also a process of recalling, little by little, my own wish.
Small is fine. There is something I can do here, now.
The Beginning of the Second Year
This past year, to be honest, I was at my limit just standing in the cafe on Mondays and Tuesdays.
Absorbed in protecting the fire before me, I perhaps had little margin to gaze slowly at how someone else’s fire was beginning to grow.
Even so, having come this far, I feel what to let go of and what I want to continue, and the new possibilities that have come into view.
First, we opened the place. From here, each person who gathers here will open the place with their own fire.
Sensing that sign, TAKiBiBA is about to greet its second year.
Junko Ihara
Resident of Kasumigaura City, Ibaraki Prefecture. After founding an early childhood class for parents and children that places importance on the interests and curiosity welling up from within each individual, she became involved in regional revitalization initiatives in Kasumigaura City. In 2025, she co-founded TAKiBiBA, a community cafe that serves as a hub connecting thought to thought. In April 2026, she launched KUBERU, a “school made by everyone, for everyone,” with TAKiBiBA as its stage. She cherishes connections across generations both within and beyond the region, and continues to take on new challenges.
TAKiBiBA, 마음과 마음을 잇는 허브가 되는 커뮤니티 카페
“모닥불 같네요” ─ TAKiBiBA의 어느 날
커피콩을 갈면, 향이, 살그머니 피어오른다. 갈린 콩에 뜨거운 물을 떨어뜨리면, 푸글푸글 부풀어 올라, 조용히 움직이기 시작한다. 드리퍼에서, 토독, 토독, 리듬을 새기며 떨어지는 커피의 방울. 호수면을 춤추는 듯.
얼마 전, 카운터 너머로 그것을 바라보던 남성이, 불쑥 말했다.
“모닥불 같네요”
해 보고 싶다, 가 모이는 장소
1년 전, TAKiBiBA는, 지역의 허브로서, 세대나 직업을 넘은 사람들이 만나고, “해 보고 싶다”는 마음(마음의 불)을, 조금씩 형태로 하면서, 관계성이 짜여 가는 장을 만들고 싶다. 그 소원으로부터, 그리고, 크라우드 펀딩으로 많은 지원을 받으면서, 태어났습니다.
TAKiBiBA에는, 요일마다 점주가 서는 셰어 키친과, 한 상자 책장 오너 제도가 있습니다. 같은 키친이라도, 서는 사람이 바뀌면, 향도, 공기도, 흐르는 시간도 변한다.
각자의 “좋아함”과 “해 보고 싶다”가, 그대로 장에 배어 나오는 영위입니다.
한 상자 책장에는, 책의 판매나 전시, 수공예 물건 등이 놓여, 각자의 마음이나 관심, 그 사람이 쌓아 온 시간이, 배어 나오고 있습니다.
여기에 있었던 시간
TAKiBiBA를 오픈하고 나서, 조금씩 들려오는 목소리가 있었습니다.
“옛날, 여기 자주 왔어요”
“이전에, 책방이었던 적도 있지요”
“게임이 놓여 있어서”
“고등학생 때, 용돈을 모아, 파르페를 먹으러 왔어요”
근린이 재개발로 모습을 바꾸는 가운데, 이 건물은 부서지지 않고, 지키고 싶다고 바란 사람이 있었다는 것을, 나중에 알았습니다.
사람의 결단의 안쪽에서, 이 장소 자신이 여기에 남기를 선택한 것처럼도 느껴집니다.
하레와 케 사이에서
나날의, 셰어 키친으로서의 영위가 케라면, 이벤트로 열리는 시간은, 이 장소에 있어서의, 하레. 이 1년, TAKiBiBA에서는 많은 이벤트가 열려 왔습니다.
대화의 장. 낭독과 음악. 배움과 이야기의 시간.
특히, “처음으로 사람 앞에서 ◯◯해 본다”는 이벤트는, 두근거리면서, “해 보고 싶다”는 마음이, 누군가 앞에서, 처음 표현되는 데뷔의 장. 그런 떨리는 듯한 귀중한 순간에, 몇 번 함께할 수 있었던 것은, 나에게 있어 큰 기쁨입니다.
다음 불을 둘러싸기 위해
잘 안 되는 일도 많이 있습니다.
눈앞의 사람의 소원을 느끼고, 기뻐져서, 그 사람의 목소리보다 먼저, TAKiBiBA의 구조를 소개해 버린 적이 있었습니다. 그 뒤, 나는 한참 동안 말이 나오지 않았습니다. 무언가를 소중히 할 수 없었다, 라는 감각만이 남았습니다.
선의나 이상이, 누군가의 소원을 거둬 버리는 일이 있다. 그것을, 잊지 않고 있고 싶다고 생각하고 있습니다.
소원, 은 만남에서 잠을 깬다
2025년 연말, 교토에서 “모두가 만드는 모두의 학교” 코울을 운영하는 니시구치 씨와의 만남이 있었습니다. “해 보고 싶다”가 수업이 되는, 모두가 만드는 배움의 장입니다.
“TAKiBiBA에서, 이것을 한다”
그런 감각이, 자연스럽게 다가왔습니다.
10년 전의 자기를 떠올립니다. 대안적인 교육을 만나, 인생이 크게 움직인, 그 무렵. 사람으로서 눈뜨기 위한 배움이, 분명히 있다. 그것은, 제도나 정답의 바깥쪽에 있는 일도 있다. 그런 배움의 장을, 언젠가 열어 가고 싶다. 그 소원이, 줄곧 자기 깊은 곳에 있었다는 것을, 떠올렸습니다.
한편으로, 하고 싶은 일은, 언제나 어딘가 먼 곳에 있는 듯도 느껴졌습니다. TAKiBiBA라는 장을 1년, 계속 열어 와서. 여기에서의 만남. 주고받은 말. 각자의 마음. 그것들에 닿는 것은, 나 자신의 소원을, 조금씩 떠올려 가는 과정이기도 했습니다.
작아도 좋다. 지금, 여기서 할 수 있는 일이 있다.
2년째의 시작
이 1년, 솔직히 말하면, 나는 월요일과 화요일에 카페에 서는 것만으로 벅찼습니다.
눈앞의 불을 지키는 데 정신없어서, 누군가의 불이, 어떻게 자라기 시작하고 있는지를, 천천히 바라볼 여백은, 적었을지도 모릅니다.
그래도, 여기까지 와서, 무엇을 놓고, 무엇을 계속하고 싶은지, 그리고 새롭게 보이기 시작한 가능성을, 느끼고 있습니다.
우선은, 우리가 장을 열어 보았다.
여기서부터는, 여기에 모이는 한 사람 한 사람이, 자기의 불로, 장을 열어 간다.
그 기색을 느끼면서, TAKiBiBA는, 2년째를 맞이하려 하고 있습니다.
이하라 준코（伊原 淳子）
이바라키현 가스미가우라시 거주. 한 사람 한 사람의 내면에서 솟아나는 흥미와 관심을 소중히 하는 부모와 아이를 위한 유아 교실을 주재한 후, 가스미가우라시의 지역 활성화 사업에 관여. 2025년, 마음과 마음이 이어지는 허브가 되는 커뮤니티 카페 TAKiBiBA를 仲間와 함께 창업. 2026년 4월, TAKiBiBA를 무대로, 모두가 만드는 모두의 학교 KUBERU를 개강. 지역 안팎의 세대를 넘은 이어짐을 소중히 하면서, 새로운 도전을 이어 가고 있다.
TAKiBiBA, un café comunitario que se vuelve un eje donde los pensamientos se conectan
“Es como una hoguera” — Un día en TAKiBiBA
Muele los granos de café, y el aroma se eleva suavemente. Vierte agua caliente sobre los granos molidos, y se hinchan con burbujas, comenzando a moverse en silencio. Del dripper caen las gotas de café, marcando un ritmo: gota, gota. Como una danza sobre la superficie de un lago.
El otro día, un hombre que lo miraba desde el otro lado del mostrador murmuró:
“Es como una hoguera.”
Un lugar donde se reúne el “quiero intentarlo”
Hace un año, TAKiBiBA nació —como un eje regional, del deseo de crear un lugar donde personas que trascienden generación y ocupación se encuentren y donde, dando forma poco a poco al sentimiento (el fuego del corazón) de “quiero intentarlo”, se tejan relaciones—, y con mucho apoyo recibido a través del crowdfunding.
TAKiBiBA tiene una cocina compartida en la que cada día de la semana se planta un propietario distinto, y un sistema de “propietario de un estante-caja”. Aun en la misma cocina, cuando cambia quien se planta allí, cambian el aroma, el aire y el tiempo que fluye.
Es una labor en la que los “gustos” y el “quiero intentarlo” de cada persona se filtran, tal cual, en el lugar.
En los estantes-caja se colocan ventas y exhibiciones de libros, productos hechos a mano y demás, y los sentimientos e intereses de cada uno, y el tiempo que esa persona ha acumulado, se filtran.
El tiempo que estuvo aquí
Desde que abrí TAKiBiBA hay voces que he llegado a oír, poco a poco.
“Solía venir aquí mucho, hace tiempo.”
“Antes también era una librería, ¿verdad?”
“Había juegos aquí.”
“En el bachillerato ahorré mi paga y vine a comer parfait.”
En medio del barrio cambiando de forma por la remodelación, supe solo después que había personas que no querían que este edificio fuera derribado, que deseaban protegerlo.
Detrás de las decisiones de la gente, se siente como si este lugar mismo hubiera elegido permanecer aquí.
Entre Hare y Ke
Si la labor diaria como cocina compartida es “ke” (lo ordinario), entonces el tiempo abierto como eventos es, para este lugar, “hare” (lo festivo). Este último año se han celebrado muchos eventos en TAKiBiBA.
Lugares de diálogo. Recitación y música. Tiempos de aprender y narrar.
Especialmente, el evento “probar ◯◯ por primera vez ante la gente” es un escenario de debut donde el deseo “quiero intentarlo” se expresa, por primera vez, ante alguien. Haber estado presente varias veces en tales momentos temblorosos y preciosos es, para mí, una gran alegría.
Para reunirnos en torno al próximo fuego
También hay muchas cosas que no salen bien.
Hubo un tiempo en que, sintiendo el deseo de la persona ante mí y alegrándome, presenté el sistema de TAKiBiBA antes que la propia voz de esa persona. Después, las palabras no me venían durante un rato. Solo quedó la sensación de que no había podido cuidar algo.
La buena voluntad y los ideales pueden a veces recoger, y así cancelar, el deseo de alguien. Eso quiero no olvidarlo.
Un deseo se despierta a través del encuentro
A fines de 2025 hubo un encuentro con el señor Nishiguchi, que dirige “Cowl”, una “escuela hecha por todos, para todos”, en Kioto. Es un lugar de aprendizaje hecho por todos, donde “quiero intentarlo” se convierte en una clase.
“En TAKiBiBA, hagamos esto.”
Esa sensación me vino con naturalidad.
Recuerdo a mí misma de hace diez años. El tiempo en que, al encontrarme con la educación alternativa, mi vida se movió mucho. Hay, sin duda, un aprendizaje para despertar como ser humano. Puede también estar fuera de las instituciones y de las respuestas correctas. Quiero, algún día, abrir tal lugar de aprendizaje. Ese deseo, me di cuenta, había estado en lo hondo de mí todo el tiempo.
Por otro lado, lo que quería hacer siempre se sentía como si estuviera en algún lugar lejano. Habiendo mantenido este lugar llamado TAKiBiBA abierto un año —los encuentros aquí, las palabras intercambiadas, los sentimientos de cada uno—, tocarlos fue también un proceso de recordar, poco a poco, mi propio deseo.
Pequeño está bien. Hay algo que puedo hacer aquí, ahora.
El comienzo del segundo año
Este último año, sinceramente, estaba al límite solo plantándome en el café los lunes y los martes.
Absorta en proteger el fuego ante mí, quizá tenía poco margen para mirar despacio cómo empezaba a crecer el fuego de alguien más.
Aun así, habiendo llegado hasta aquí, siento qué soltar y qué quiero continuar, y las nuevas posibilidades que han entrado en mi visión.
Primero, abrimos el lugar. Desde aquí, cada persona que se reúne aquí abrirá el lugar con su propio fuego.
Sintiendo esa señal, TAKiBiBA está a punto de saludar a su segundo año.
Junko Ihara
Residente en Kasumigaura, prefectura de Ibaraki. Tras fundar una clase de primera infancia para padres e hijos que da importancia a los intereses y la curiosidad que brotan desde el interior de cada individuo, se involucró en iniciativas de revitalización regional en la ciudad de Kasumigaura. En 2025, co-fundó junto a sus compañeros TAKiBiBA, un café comunitario que sirve de eje que conecta pensamiento con pensamiento. En abril de 2026, lanzó KUBERU, una “escuela hecha por todos, para todos”, con TAKiBiBA como escenario. Cuida las conexiones entre generaciones tanto dentro como fuera de la región, y continúa tomando nuevos desafíos.
Кав’ярня-спільнота TAKiBiBA що стає хабом з’єднання думок із думками
“Схоже на багаття” — один день у TAKiBiBA
Коли мелеш кавові зерна, аромат тихо здіймається. Коли наливаєш гарячу воду на змелені зерна, вони пухнуть бульбашками й тихо починають рухатися. З дріпера, вибиваючи ритм “крап, крап”, падають краплі кави. Наче танець на поверхні озера.
Нещодавно один чоловік, який спостерігав за цим через стійку, тихо сказав:
“Схоже на багаття”.
Місце, де збираються “хочу спробувати”
Рік тому TAKiBiBA народилася з бажання створити місце, де як хаб громади, люди різних поколінь і професій зустрічатимуться, а їхні бажання “хочу спробувати” (вогник серця) поступово набуватимуть форми, прядучи нитки стосунків. З цього бажання й завдяки великій підтримці через краудфандинг.
У TAKiBiBA є кухня-шерінг, де щодня тижня працює інший власник, та система власників однієї книжкової коробки. На тій самій кухні, коли змінюється людина, що нею керує, змінюється й аромат, повітря, і час, що тече.
Це діяльність, де “люблю” і “хочу спробувати” кожного відразу проступають у простір.
На полицях однієї коробки розміщені продаж книг, виставки, рукодільні вироби, і там проступають почуття, інтереси, час, який ця людина прожила.
Час, що тут був
Відкривши TAKiBiBA, ми поступово почали чути голоси.
“Колись я часто сюди приходив”
“Раніше тут була книгарня”
“Тут стояли ігри”
“Будучи старшокласницею, я збирала кишенькові гроші й приходила сюди їсти парфе”
Поки сусідство змінювало вигляд через перебудову, ми пізніше дізналися, що були люди, які хотіли зберегти цю будівлю від руйнування.
Здається, що позаду рішення людей сам цей простір вибрав залишитися тут.
Між харе і ке
Якщо щоденна діяльність кухні-шерингу — це “ке” (буденне), то час, відкритий як подія, — це “харе” (святкове) цього місця. За цей рік у TAKiBiBA пройшло багато подій.
Простір для діалогу. Декламація і музика. Час навчання та оповіді.
Особливо подія “вперше спробувати ◯◯ перед людьми” — це сцена дебюту, де з тремтінням бажання “хочу спробувати” вперше виражається перед кимось. Те, що я кілька разів була присутньою в такі тремтячі дорогоцінні моменти, — для мене велика радість.
Щоб оточити наступний вогонь
Багато й того, що не виходить.
Одного разу, відчувши бажання людини переді мною, я зраділа й, випередивши голос самої цієї людини, представила механізм TAKiBiBA. Після цього я довго не могла нічого сказати. Залишилося лише відчуття, що я не змогла чогось дбайливо зберегти.
Іноді добрі наміри й ідеали збирають чиєсь бажання як зайве. Я хочу не забувати це.
Бажання прокидається у зустрічі
Наприкінці 2025 року в Кіото відбулася зустріч з паном Нісіґучі, який керує “Корьо” — школою “школа всіх, що творять усі”. Це простір навчання, де “хочу спробувати” стає уроком, і його творять усі.
“В TAKiBiBA — зробимо це”
Таке відчуття природно прийшло.
Згадую себе десятирічної давності. Та пора, коли зустріч з альтернативною освітою сильно зрушила моє життя. Безсумнівно існує навчання заради пробудження як людина. Воно може бути й поза інституціями й правильними відповідями. Колись я хочу відкрити такий простір навчання. Я згадала, що це бажання весь час було в глибині мені.
З іншого боку, я також відчувала, що те, що я хочу робити, завжди десь далеко. Тримаючи відкритим простір TAKiBiBA вже рік. Зустрічі тут. Слова, якими обмінювалися. Думки кожного. Дотик до них був і процесом, в якому я поступово згадую власні бажання.
Нехай маленьке, але достатньо. Зараз, тут, є те, що я можу зробити.
Початок другого року
Чесно кажучи, за цей рік я ледь справлялася з тим, щоб стояти за прилавком у понеділок і вівторок.
Захоплена захистом вогню переді мною, простору, щоб повільно дивитися, як починає рости чийсь вогонь, було, мабуть, мало.
Та все ж, дійшовши сюди, я відчуваю, що відпустити, що продовжити, і нові можливості, що почали з’являтися.
Спершу ми відкрили простір.
Звідси кожен, хто збирається тут, відкриватиме простір власним вогнем.
Відчуваючи цей подих, TAKiBiBA от-от увійде в другий рік.
Дзюнко Іхара
Мешканка міста Касумігаура, префектура Ібаракі. Після заснування дитячого гуртка для батьків і дітей, де головне — інтереси й допитливість кожного, взяла участь у проєктах регіонального відродження міста Касумігаура. У 2025 році разом із друзями заснувала TAKiBiBA — кав’ярню-спільноту, що стає хабом для з’єднання думок і думок. У квітні 2026 року відкрила в TAKiBiBA школу KUBERU — “школу всіх, що творять усі”. Дбаючи про зв’язки між поколіннями всередині і поза регіоном, продовжує нові виклики.