English /
한국어 /
Español /
Українська
- Lonely Deaths Can Be Prevented Through Real Estate — Rebuilding a Community That Values Bonds over Yen
- 고독사는 부동산으로 막을 수 있다 ─ 엔보다 연을 소중히 하는 커뮤니티의 재구축
- Las muertes en soledad pueden prevenirse mediante la inmobiliaria — Reconstruir una comunidad que valora los vínculos por encima del yen
- Самотню смерть можна запобігти через нерухомість ─ Реконструкція спільноти що цінує зв’язок більше за ієну
Lonely Deaths Can Be Prevented Through Real Estate — Rebuilding a Community That Values Bonds over Yen
※ “Watashi” (和多志, “I”) — I am leaving the author’s own spelling as it is.
Nineteen years ago, in a room I visited for a safety check, I met, for the first time, a man who had died a lonely death. He had lived an ordinary life, troubled no one, and was simply “not noticed.” That reality is still my starting point. Why does something like this happen? That question became the starting point of everything.
The real-estate management business I run—rent management, building management, tenant relations—is work right beside daily life. By rights, I am in the position to notice changes and abnormalities in people’s lives the earliest. But in reality, that role is not sufficiently fulfilled. That is exactly why I came to want to evolve real-estate management from mere “property management” into “work that protects the security and dignity of people’s lives.”
In Japan, lonely death, aging, vacant houses, poverty, and the collapse of local community are all progressing at once. All of these are closely tied to “housing.” And yet housing is treated as an “asset” or “investment,” and its connection to people’s lives has thinned.
In about twenty years of on-site experience, I have faced many realities—rent arrears, forced eviction, garbage houses, lonely death. Each time, the question remains: “Could I not have done a little more?” But under the current systems and laws, there is a limit to how deeply a real-estate manager can be involved. With the spread of guarantor companies and the drive for efficiency, relationships with tenants have thinned, and chances to visit the site in person have decreased—that is the reality.
Meanwhile, in society the word “ibasho” (a place where one belongs) draws attention. Movements to create places to belong are increasing, but by rights such a place exists naturally within home, region, and daily life. The collapse of the community that is its foundation is, I take it, the essence of the problem.
I want to make rental apartments, and the town itself, into “places to belong.” As a practice of this, I launched the regional activity “Tanimatch” in Tanimachi, Osaka. Through flag-waving for traffic safety, cleaning, wheelchair experiences, a regional website, and the like, I create occasions for people to connect naturally. When a real-estate management company gets involved, watching-over is born as an extension of daily life. It is not special welfare, but a new “watching-over” that melts into life.
Furthermore, I aim to establish this watching-over as a mechanism and make it sustainable. Not feelings alone, but bearing it as a corporation and circulating it as value. By doing so, community functions again, and the whole town changes into a place to belong.
The society to come needs the resolve for “strangers to watch over strangers.” Drawing the future region by region, with each bearing a role. And, on the basis of Japan’s “spirit of harmony (wa),” connecting it also to solving the world’s problems. A society where a “town that earns money” and a “town that nurtures a reason for living” coexist is, I believe, the shape of what is to come.
A “place to belong” is not a space but a “role.” To be needed by someone; to feel that one is being of use. The accumulation of that saves people from isolation and supports society.
The “society where we can stay smiling” that I aim for is not one that pursues economic growth alone. It is a society where not only earning money, but also supporting and watching over one another, has value. Regardless of age or background, creating an environment where one can challenge again and again. For that, the very mechanisms of society must be reexamined.
People cannot live alone. Even knowing it, we hold back from relying on others. But the feeling of “wanting to be of use to someone” is in everyone. To respect that feeling in one another and create a connected society—that, surely, is our responsibility to the future, is it not?
I wish for this effort to become a step toward a “society where we can stay smiling,” and to be handed down to the next generation.
Satoru Yamada
Representative Director of Einstein Estate Co., Ltd. Founded in 2021. Based in Tanimachi, Chūō Ward, Osaka, he operates throughout the Kansai region. He views real estate not as mere “business” or “property” but as “en” (bonds) and “ba” (place) where people connect, and is committed to community-building grounded in respect and care. With the experience of attending his first lonely-death scene nineteen years ago as his starting point, he continues regional activities including wheelchair-experience events in the neighborhood, local cleanups, traffic-safety flag-waving, and running “Tanimatch,” which connects people and businesses. He aims for a society where everyone can stay smiling.
고독사는 부동산으로 막을 수 있다 ─ 엔보다 연을 소중히 하는 커뮤니티의 재구축
※ 와다시(和多志)=나를, 저자의 표기 그대로 두고 있습니다.
19년 전, 안부 확인을 위해 방문한 방에서, 와다시는 처음으로 고독사한 남성과 만났습니다. 지극히 평범하게 살고, 누구에게도 폐를 끼치지 않고, 단지 “알아채지지 않은” 것뿐. 그 현실은, 지금도 원점입니다. 왜 이런 일이 일어나는가. 그 물음이, 모든 출발점이 되어 있습니다.
와다시가 영위하는 부동산 관리업은, 집세 관리나 건물 관리, 입주자 대응 등, 생활의 바로 옆에 있는 일입니다. 본래라면, 생활의 변화나 이변에 가장 빨리 알아챌 수 있는 입장에 있습니다. 그러나 현실에서는, 그 역할은 충분히 이행되지 않고 있습니다. 그렇기에, 부동산 관리업을 단순한 “물건 관리”가 아니라, “사람의 삶의 안심과 존엄을 지키는 일”로 진화시키고 싶다고 생각하게 되었습니다.
일본에서는, 고독사, 고령화, 빈집, 빈곤, 지역 커뮤니티의 붕괴와 같은 과제가 동시에 진행되고 있습니다. 이것들은 모두 “주거”와 밀접하게 관련되어 있습니다. 그럼에도 불구하고, 주거는 “자산”이나 “투자”로 다뤄지고, 사람의 삶과의 이어짐은 옅어져 왔습니다.
약 20년간의 현장 경험 속에서, 체납, 강제 집행, 쓰레기집, 고독사 등, 수많은 현실과 마주해 왔습니다. 그때마다 “조금 더 무언가 할 수 있지 않았을까”라는 물음이 남습니다. 그러나 현행 제도나 법률 아래에서는, 부동산 관리업자가 깊이 관여하기에는 한계가 있습니다. 보증회사의 보급이나 효율화에 의해, 입주자와의 관계성도 희박해져, 현장에 발을 옮길 기회가 줄고 있는 것이 현실입니다.
한편, 사회에서는 “거처”라는 말이 주목받고 있습니다. 거처를 만드는 움직임도 늘고 있지만, 본래 그것은 가정이나 지역, 일상 속에 자연히 존재하는 것. 그 토대가 되는 커뮤니티의 무너짐이야말로 문제의 본질이라고 받아들이고 있습니다.
와다시는, 임대 맨션과 거리 그 자체를 “거처”로 만들고 싶다고 생각하고 있습니다. 그 실천으로서 오사카·다니마치에서 지역 활동 “다니맛치”를 세웠습니다. 깃발 흔들기나 청소, 휠체어 체험, 지역 WEB 등을 통해, 사람과 사람이 자연스럽게 이어지는 기회를 만들고 있습니다. 부동산 관리회사가 관여함으로써, 일상의 연장선 위에 지킴이 태어난다. 그것은 특별한 복지가 아니라, 생활에 녹아든 새로운 “지킴”입니다.
더욱, 이 지킴을 구조로서 확립하고, 지속 가능하게 하는 것을 지향하고 있습니다. 마음만이 아니라 법인으로서 짊어지고, 가치로서 순환시킨다. 그렇게 함으로써, 커뮤니티는 다시 기능하고, 거리 전체가 거처로 변해 갑니다.
앞으로의 사회에는, “타인이 타인을 지킨다”는 각오가 필요합니다. 지역마다 미래를 그리고, 각자가 역할을 짊어진다. 그리고 일본의 “와의 마음”을 바탕으로 세계의 과제 해결에도 이어 간다. “돈을 버는 거리”와 “삶의 보람을 키우는 거리”가 공존하는 사회야말로, 앞으로의 모습이라고 생각합니다.
“거처”란 공간이 아니라 “역할”이다. 누군가에게 필요로 여겨지고, 도움이 되고 있다고 느낄 수 있는 것. 그 쌓임이, 사람을 고립에서 구하고, 사회를 떠받칩니다.
와다시가 지향하는 “미소 지을 수 있는 사회”란, 경제 성장만을 좇는 것이 아닙니다. 돈을 버는 것뿐만 아니라, 서로 떠받치고 지킴에도 가치가 있는 사회입니다. 나이나 배경에 관계없이, 몇 번이고 도전할 수 있는 환경을 만든다. 그러기 위해서는 사회의 구조 자체를 재검토할 필요가 있습니다.
사람은 혼자서는 살 수 없다. 알고 있어도 기대는 것을 사양해 버린다. 그러나 “누군가의 도움이 되고 싶다”는 마음은 누구의 안에나 있습니다. 그 마음을 서로 존중하고, 이어지는 사회를 만드는 것. 그것이야말로 미래에의 책임이 아닐까요?
이 노력이, “미소 지을 수 있는 사회”로의 한 걸음이 되어, 다음 세대로 이어져 가기를 바라고 있습니다.
야마다 사토루（山田暁）
아인스타인 에스테이트 주식회사 대표이사. 2021년 창업. 오사카시 주오구 다니마치를 거점으로 간사이 일원에서 활동. 부동산을 단순한 ‘비즈니스’나 ‘물건’이 아닌, 사람과 사람이 이어지는 ‘연’·’장’으로 파악하고, 존중과 배려를 소중히 한 마을 만들기에 임하고 있다. 19년 전, 처음으로 고독사 현장에 입회한 경험을 원점으로, 거리에서 휠체어 체험 이벤트 개최나 지역 청소, 교통 안전 깃발 흔들기, 사람과 기업을 잇는 ‘다니맛치’ 운영 등 지역 활동을 계속하고 있다. 누구나 미소 지을 수 있는 사회를 지향하고 있다.
Las muertes en soledad pueden prevenirse mediante la inmobiliaria — Reconstruir una comunidad que valora los vínculos por encima del yen
※ “Watashi” (和多志, “yo”) — dejo, tal cual, la propia ortografía de la autora.
Hace diecinueve años, en una habitación que visité para una verificación de seguridad, conocí, por primera vez, a un hombre que había muerto en soledad. Había vivido una vida común, no había molestado a nadie y simplemente “no fue notado”. Esa realidad sigue siendo mi punto de partida. ¿Por qué ocurre algo así? Esa pregunta se convirtió en el punto de partida de todo.
El negocio de gestión inmobiliaria que dirijo —gestión de alquileres, gestión de edificios, atención a inquilinos— es un trabajo justo al lado de la vida diaria. Por derecho, estoy en la posición de notar antes que nadie los cambios y las anomalías en la vida de la gente. Pero en realidad, ese papel no se cumple lo suficiente. Por eso mismo llegué a querer hacer evolucionar la gestión inmobiliaria desde la mera “gestión de propiedades” hacia un “trabajo que protege la seguridad y la dignidad de la vida de las personas”.
En Japón, la muerte en soledad, el envejecimiento, las casas vacías, la pobreza y el colapso de la comunidad local avanzan todos a la vez. Todos ellos están estrechamente ligados a la “vivienda”. Y, sin embargo, la vivienda se trata como “activo” o “inversión”, y su conexión con la vida de las personas se ha adelgazado.
En unos veinte años de experiencia sobre el terreno he enfrentado muchas realidades: impagos de alquiler, desahucios forzosos, casas convertidas en basurero, muerte en soledad. Cada vez queda la pregunta: “¿No podría haber hecho un poco más?”. Pero, bajo los sistemas y las leyes actuales, hay un límite en cuán hondo puede involucrarse un administrador inmobiliario. Con la difusión de las empresas garantes y el impulso de la eficiencia, las relaciones con los inquilinos se han adelgazado y han disminuido las oportunidades de visitar el lugar en persona: esa es la realidad.
Mientras tanto, en la sociedad llama la atención la palabra “ibasho” (un lugar al que se pertenece). Los movimientos para crear lugares de pertenencia están aumentando, pero, por derecho, tal lugar existe naturalmente dentro del hogar, la región y la vida diaria. El colapso de la comunidad que es su base es, según yo lo entiendo, la esencia del problema.
Quiero hacer de los apartamentos de alquiler y de la propia ciudad “lugares de pertenencia”. Como práctica de esto, lancé la actividad regional “Tanimatch” en Tanimachi, Osaka. A través de la dirección del tráfico con banderas, la limpieza, las experiencias en silla de ruedas, una web regional y demás, creo ocasiones para que la gente se conecte de forma natural. Cuando una empresa de gestión inmobiliaria se involucra, nace una vigilancia como extensión de la vida diaria. No es un bienestar especial, sino una nueva “vigilancia” que se funde con la vida.
Además, busco establecer esta vigilancia como un mecanismo y hacerla sostenible. No solo sentimientos, sino sostenerla como persona jurídica y hacerla circular como valor. Al hacerlo, la comunidad vuelve a funcionar, y la ciudad entera cambia hacia un lugar de pertenencia.
La sociedad por venir necesita la resolución de que “los desconocidos vigilen a los desconocidos”. Dibujar el futuro región por región, con cada uno asumiendo un papel. Y, sobre la base del “espíritu de la armonía (wa)” japonés, conectarlo también con la solución de los problemas del mundo. Una sociedad en la que coexistan una “ciudad que gana dinero” y una “ciudad que nutre una razón para vivir” es, creo, la forma de lo que está por venir.
Un “lugar de pertenencia” no es un espacio, sino un “papel”. Ser necesitado por alguien; sentir que uno está siendo útil. La acumulación de eso salva a las personas del aislamiento y sostiene a la sociedad.
La “sociedad en la que podamos seguir sonriendo” que persigo no es una que persigue solo el crecimiento económico. Es una sociedad en la que no solo el ganar dinero, sino también el sostenerse y vigilarse unos a otros, tiene valor. Independientemente de la edad o el origen, crear un entorno en el que uno pueda desafiarse una y otra vez. Para eso, hay que reexaminar los propios mecanismos de la sociedad.
La gente no puede vivir sola. Aun sabiéndolo, nos contenemos de depender de los demás. Pero el sentimiento de “querer ser útil a alguien” está en todos. Respetar mutuamente ese sentimiento y crear una sociedad conectada: eso, seguramente, es nuestra responsabilidad para con el futuro, ¿no?
Deseo que este esfuerzo se convierta en un paso hacia una “sociedad en la que podamos seguir sonriendo”, y que se transmita a la próxima generación.
Satoru Yamada
Director Representativo de Einstein Estate Co., Ltd. Fundada en 2021. Con base en Tanimachi, distrito central de Osaka, opera por toda la región de Kansai. Concibe el sector inmobiliario no como mero “negocio” o “propiedad”, sino como “en” (vínculos) y “ba” (lugar) donde las personas se conectan, y está comprometido con la construcción de comunidades basadas en el respeto y el cuidado. Con la experiencia de haber asistido a su primera escena de muerte en soledad hace diecinueve años como punto de partida, continúa las actividades regionales, incluida la organización de eventos de experiencia en silla de ruedas en el barrio, limpiezas locales, dirección del tráfico con banderas y la gestión de “Tanimatch”, que conecta a personas y empresas. Aspira a una sociedad en la que todos puedan seguir sonriendo.
Самотню смерть можна запобігти через нерухомість ─ Реконструкція спільноти що цінує зв’язок більше за ієну
※ “Ваташі” (和多志) = я; я зберігаю так, як автор пише.
19 років тому, у кімнаті, до якої “ваташі” завітав для перевірки самопочуття мешканця, “ваташі” вперше зустрів чоловіка, який помер самотньою смертю. Жив звичайнісінько, не доставляв нікому клопоту — просто його “не помітили”. Ця реальність і досі є точкою відліку. Чому таке стається? Це питання стало відправною точкою всього.
Бізнес з управління нерухомістю, який провадить “ваташі”, — управління орендою, управління будинками, реагування на запити мешканців тощо — це робота поряд із повсякденням. У природному порядку речей вона у позиції, з якої найперше можна помітити зміни чи незвичні явища в житті. Однак насправді ця роль не виконується повною мірою. Саме тому “ваташі” почав думати про те, щоб перетворити управління нерухомістю на не просто “управління об’єктом”, а на “роботу, що захищає спокій і гідність життя людини”.
У Японії одночасно прогресують такі проблеми: самотня смерть, старіння населення, порожні будинки, бідність, занепад місцевих громад. Усі вони тісно пов’язані з “житлом”. Попри це житло розглядається як “актив” чи “інвестиція”, і зв’язок з життям людини ослаб.
За близько 20 років роботи на місцях я стикався з численними реаліями: затримки оплати, примусове виселення, “будинки сміття”, самотні смерті. Щоразу залишається питання: “Чи можна було щось зробити більше?”. Але в умовах нинішнього законодавства й системи у управителів нерухомістю є межі того, як глибоко вони можуть бути залучені. Через поширення гарантійних компаній та оптимізацію стосунки з мешканцями стали тоншими, можливостей фізично відвідувати об’єкт стає менше — така реальність.
З іншого боку, в суспільстві привертає увагу слово “ібашьо” — місце для душі. Рухів зі створення таких місць також стає більше, але по своїй суті воно природно існує в родині, в громаді, в повсякденному житті. Я сприймаю саме розпад спільноти, що є основою для цього, як суть проблеми.
“Ваташі” хоче перетворити орендні житлові комплекси та сам район на “ібашьо”. Як практику цього в Танімачі (Осака) я заснував місцеву активність “Танімачі”. Через прибирання, ходу з прапорцями, досвід пересування на інвалідному візку, місцевий веб-сайт ми створюємо нагоди, в яких люди природно з’єднуються. Через залученість компанії з управління нерухомістю на продовженні щоденного життя народжується нагляд. Це не особливий соціальний захист, а нова форма “нагляду”, що зливається з життям.
Більше того, ми прагнемо встановити цей нагляд як систему й зробити його сталим. Не лише почуттями, а через юридичну особу взяти на себе й як цінність циркулювати. Тоді спільнота знову запрацює, і весь район перетвориться на “ібашьо”.
Для майбутнього суспільства потрібна готовність — “інший наглядає за іншим”. Кожен регіон малює власне майбутнє, і кожен бере на себе свою роль. І на основі японського “духу гармонії” сполучатися з вирішенням світових проблем. Я думаю, що майбутній образ — це суспільство, в якому співіснують “райони, що заробляють гроші” та “райони, що ростять сенс життя”.
“Ібашьо” — це не простір, а “роль”. Бути потрібним комусь, відчувати, що корисний. Накопичення цього рятує людей від ізоляції й підтримує суспільство.
“Суспільство, в якому можна посміхатися”, до якого прагне “ваташі”, не наздоганяє лише економічне зростання. Це суспільство, де поряд із заробітком грошей існує цінність взаємопідтримки й нагляду. Незалежно від віку чи минулого, створити середовище, де можна спробувати знову й знову. Для цього необхідно переглянути саму структуру суспільства.
Людина не може жити сама. Знаючи це, ми все одно ніяковіємо просити допомоги. Однак у кожній людині є бажання “хочу бути корисним комусь”. Поважати одне одного з цим бажанням і створювати суспільство, де люди з’єднуються. Хіба це не відповідальність за майбутнє?
Я бажаю, щоб ця діяльність стала кроком до “суспільства, в якому можна посміхатися”, і передалася наступному поколінню.
Сатору Ямада (山田暁)
Генеральний директор Einstein Estate Co., Ltd. Заснована у 2021 році. Базується в Танімачі, центральному районі Осаки, діє по всьому регіону Кансай. Він розглядає нерухомість не як просто “бізнес” чи “об’єкт”, а як “ен” (зв’язки) та “ба” (місце), де люди з’єднуються, і займається розбудовою громад на засадах поваги та турботи. 19 років тому він уперше став свідком самотньої смерті — і цей досвід став його відправною точкою. З тих пір він продовжує місцеву діяльність: організовує в районі заходи з досвіду пересування на інвалідному візку, місцеве прибирання, ходу з прапорцями з безпеки дорожнього руху, а також керує “Танімачі”, що з’єднує людей і компанії. Він прагне до суспільства, де кожна людина може посміхатися.