English /
한국어 /
Español /
Українська
A Social Implementation — Optimizing Existence Through Empathy and Structure
Chieko Matsuda
In an era of transition, what is truly updated is not institutions.
What is updated is the premise of how we grasp the human being — the view of the human.
We now stand at a great turning point.
From a competitive society axed on economic growth, to a co-creative society that shares value.
From an era that pursues efficiency and right answers, to an era that nurtures questions and weaves out diverse answers.
New thought is not a special theory.
It is to stand on the premise that “everyone is unfinished, and precisely because of that, we can complement one another.”
And what will be asked from here on is not the total sum of ability.
It is the quality of relationship — “who you are as,” and “with whom you create what.”
Much of our education, organizations, and families is still designed on the premise of averaging.
Approaching the standard is deemed good, and traits that deviate from it are called “problems.”
The “standard called the average” that society demands —
the conflict born there is not, perhaps, an individual’s problem.
It is, I think, a necessity born of the mismatch between structure and existence.
I once worked in a results-oriented organization and learned the power of structure that clarifies goals, roles, and responsibilities.
Structure moves people and produces reproducibility.
But at the same time, structure excludes the non-standard.
A design that pursues efficiency can also shave off the buds of innovation.
Carrying that contradiction, traveling the world and engaging in business within diverse cultures, I arrived at a certain conviction.
The competitive advantage of the future is not the height of ability.
It lies in the power to design the “fit between existence and environment.”
The encounter with a child who has developmental traits, and that child’s parent, turned this hypothesis into a real question.
A child who, being original, does not fit existing frameworks.
A parent who, precisely because they love the child, tries to bring them closer to “normal.”
New thought is to question this premise anew.
What I first did was not correction but empathy.
Without the foundation of security, no design functions.
On top of that, I sort out roles and responsibilities.
Where is the parent’s task, and where does society’s task begin?
The moment a boundary is drawn, chaos turns into order.
What is important here are two axes.
- The structure that clarifies roles and responsibilities
- The empathy that understands emotion and possibility
Empathy without structure does not function.
Structure without empathy does not last.
Here lies the core of the new thought.
It is the shift from “averaging” to “optimization.”
Talent, when placed in the right arrangement, rises up of itself.
In one household, the moment they let go of the thought “I must make this child normal,” the child’s expression changed.
When the way of relating was redesigned, the trait deemed a weakness turned into overwhelming concentration.
The problem was not a lack of ability.
It was an error of placement.
The DAiJU Project is a social project that implements this thought in the smallest unit — the family.
We do not change the child.
By arranging the parent’s vantage point and redesigning the structure within the home, we create an environment in which existence is optimized.
To make visible the moment thought turns into reality, we make its workings public.
Thought, once dropped into structure and reproduced in the field, holds power for the first time.
New thought and practice are the endeavor of redefining the human being as a “unit of possibility.”
And it is to keep designing the arrangement that maximizes that possibility.
Here and now, there is an endeavor each one of us can begin.
It is not to spread a finished theory.
It is to keep reconstructing the view of the human, taking as our clue the change of existence that rises up in the field.
The updating of society does not begin from a great revolution.
It begins from correctly rearranging the placement of a single existence.
Does your organization or family not average existence?
Are you maximizing that this person is this person?
A quiet redesign has already begun.
I generate thought through practice, and return that thought again to practice.
Within that cycle, the view of the human is quietly updated.
It begins from the relationship right before your eyes.
Chieko Matsuda
A Well-Being entrepreneur with empathetic thinking. After NTT Docomo, she established an NGO promoting disability support and engineer development. Following involvement in new business ventures at a medical corporation, she launched a social business in Indonesia. As the director of a welfare enterprise, she opens up the potential of diverse people through EQ education. Currently serving as a board member of the SD&I Research Institute and a GIC producer responsible for creating spaces, she leads DAiJU as its representative, providing parent-child companionship for children in the gifted spectrum.
공감과 구조로 존재를 최적화한다는 사회 실장
마쓰다 치에코
시대의 전환기에 있어서, 진정 갱신되는 것은 제도가 아니다.
갱신되는 것은, 인간을 어떻게 받아들이는가 하는 전제 — 인간관이다.
우리는 지금, 큰 전환점에 서 있다.
경제 성장을 축으로 한 경쟁 사회에서, 가치를 나누는 공창 사회로.
효율이나 정답을 좇는 시대에서, 물음을 키우고, 다양한 답을 짜는 시대로.
새로운 사상이란, 특별한 이론이 아니다.
“누구나 미완이며, 그렇기에 서로 보완할 수 있다”는 전제에 서는 것이다.
그리고, 앞으로 물어질 것은 능력의 총량이 아니다.
“누구로서 있는가”, 그리고 “누구와 무엇을 만드는가”라는 관계성의 질이다.
우리의 교육이나 조직, 가정의 대부분은, 아직 평균화를 전제로 설계되어 있다.
표준에 가깝게 하는 것이 선으로 여겨지고, 거기서 벗어난 특성은 “과제”라고 불린다.
사회가 요구하는 “평균이라는 기준” —
거기서 태어나는 갈등은, 개인의 문제가 아닌 것 아닐까.
구조와 존재의 불일치가 낳는 필연성이라고, 나는 생각하고 있다.
나는 일찍이 성과주의의 조직에서 일하며, 목표·역할·책임을 명확히 하는 구조의 힘을 배웠다.
구조는 사람을 움직이고, 재현성을 낳는다.
그러나 동시에, 구조는 규격 외를 배제한다.
효율을 추구하는 설계는, 혁신의 싹을 잘라내 버릴 때도 있다.
그 모순을 안고 세계를 돌며, 다양한 문화 속에서 사업에 종사하는 가운데, 나는 어떤 확신에 다다랐다.
미래의 경쟁 우위는, 능력의 높음이 아니다.
“존재와 환경의 적합도”를 설계하는 힘에 있다.
발달 특성을 가진 어린이와, 그 부모와의 만남은, 이 가설을 현실의 물음으로 바꾸었다.
독창적이기에 기존의 틀에 익숙해지지 않는 어린이.
사랑하기에 “보통”에 가깝게 하려는 부모.
새로운 사상이란, 이 전제를 다시 묻는 것이다.
내가 처음에 행한 것은, 교정이 아니라 공감이었다.
안심이라는 토대가 없으면, 어떤 설계도 기능하지 않는다.
그 위에서, 역할과 책임을 정리한다.
어디까지가 부모의 과제이고, 어디서부터가 사회의 과제인가.
경계가 그어진 순간, 혼돈은 질서로 전환된다.
여기서 중요한 것은, 두 가지 축이다.
- 역할과 책임을 명확히 하는 구조
- 감정과 가능성을 이해하는 공감
구조 없는 공감은 기능하지 않는다.
공감 없는 구조는 지속하지 않는다.
여기에 새로운 사상의 핵심이 있다.
그것은 “평균화”에서 “최적화”로의 전환이다.
재능은, 적절한 배치에 놓였을 때, 자연스럽게 일어선다.
어느 가정에서는, “보통으로 시키지 않으면”이라는 사고를 놓은 순간, 어린이의 표정이 변했다.
관여 방식을 재설계하니, 약점으로 여겨지던 특성이 압도적인 집중력으로 전환되었다.
문제는 능력 부족이 아니었다.
배치의 착오였던 것이다.
DAiJU 프로젝트는, 이 사상을 가정이라는 최소 단위에서 실장하는 사회 프로젝트이다.
어린이를 바꾸는 것이 아니다.
부모의 시좌를 정리하고, 가정 내의 구조를 재설계함으로써, 존재가 최적화되는 환경을 만든다.
사상이 현실로 변하는 순간을 가시화하기 위해, 그 모습을 공개하고 있다.
사상은, 구조에 떨어뜨려져, 현장에서 재현되었을 때, 비로소 힘을 가진다.
새로운 사상과 실천이란, 인간을 “가능성의 단위”로 재정의하는 영위이다.
그리고, 그 가능성을 최대화하는 배치를 계속 설계하는 것이다.
지금 여기서, 우리 한 사람 한 사람이 시작할 수 있는 영위가 있다.
그것은 완성된 이론을 넓히는 것이 아니다.
현장에서 일어서는 존재의 변화를 단서로, 인간관을 계속 재구축하는 것이다.
사회의 갱신은, 큰 혁명에서 시작되지 않는다.
한 사람의 존재를, 올바르게 배치 다시하는 것에서 시작된다.
당신의 조직이나 가정은, 존재를 평균화하고 있지 않은가.
그 사람이 그 사람인 것을, 최대화할 수 있는가.
조용한 재설계는, 이미 시작되고 있다.
나는 실천을 통해 사상을 낳고, 그 사상을 다시 실천으로 돌린다.
그 순환 속에서, 인간관은 조용히 갱신되어 간다.
그것은, 당신의 눈앞의 관계에서 시작된다.
마쓰다 치에코
공감형 사고를 가진 Well-Being 기업가. NTT 도코모를 거쳐 NGO를 설립하여 장애인 지원과 엔지니어 육성을 추진. 의료법인에서 신규 사업에 참여한 후 인도네시아에서 소셜 비즈니스를 전개. 복지 사업의 대표로서 EQ 교육을 통해 다양한 인재의 가능성을 연다. 현재는 SD&I 연구소 이사, GIC 프로듀서로서 장 만들기를 담당하고, DAiJU의 대표로서 영재 아이와 부모의 동반 사업을 전개 중.
Una implementación social — Optimizar la existencia mediante empatía y estructura
Chieko Matsuda
En una era de transición, lo que verdaderamente se actualiza no son las instituciones.
Lo que se actualiza es la premisa de cómo captamos al ser humano: la visión del humano.
Estamos ahora ante un gran punto de inflexión.
De una sociedad competitiva basada en el crecimiento económico a una sociedad co-creativa que comparte el valor.
De una era que persigue eficiencia y respuestas correctas a una era que nutre preguntas y teje respuestas diversas.
El nuevo pensamiento no es una teoría especial.
Es situarse sobre la premisa de que “todos están inacabados y, precisamente por eso, podemos complementarnos mutuamente”.
Y lo que se preguntará de aquí en adelante no es la suma total de la capacidad.
Es la calidad de la relación: “como quién estás” y “con quién creas qué”.
Mucha de nuestra educación, organizaciones y familias está aún diseñada sobre la premisa del promediar.
Acercarse al estándar se considera bueno, y los rasgos que se desvían de él se llaman “problemas”.
El “estándar llamado promedio” que la sociedad exige —
el conflicto que nace ahí no es, quizá, un problema del individuo.
Es, creo, una necesidad nacida del desajuste entre estructura y existencia.
Yo mismo trabajé una vez en una organización orientada a resultados y aprendí el poder de la estructura que clarifica metas, papeles y responsabilidades.
La estructura mueve a las personas y produce reproducibilidad.
Pero, al mismo tiempo, la estructura excluye lo no estándar.
Un diseño que persigue la eficiencia puede también afeitar los brotes de la innovación.
Cargando con esa contradicción, recorriendo el mundo e involucrándome en negocios dentro de culturas diversas, llegué a una cierta convicción.
La ventaja competitiva del futuro no es la altura de la capacidad.
Reside en el poder de diseñar el “ajuste entre existencia y entorno”.
El encuentro con un niño que tiene rasgos del desarrollo, y con el padre de ese niño, convirtió esta hipótesis en una pregunta real.
Un niño que, siendo original, no encaja en los marcos existentes.
Un padre que, justo porque ama al niño, trata de acercarlo a lo “normal”.
El nuevo pensamiento es cuestionar de nuevo esta premisa.
Lo primero que hice no fue corregir, sino empatizar.
Sin la base de la seguridad, ningún diseño funciona.
Sobre eso, ordeno los papeles y las responsabilidades.
¿Dónde está la tarea del padre y dónde empieza la tarea de la sociedad?
En el momento en que se traza una frontera, el caos se vuelve orden.
Aquí lo importante son dos ejes.
- La estructura que clarifica papeles y responsabilidades
- La empatía que comprende emoción y posibilidad
La empatía sin estructura no funciona.
La estructura sin empatía no perdura.
Aquí está el núcleo del nuevo pensamiento.
Es el desplazamiento del “promediar” a la “optimización”.
El talento, colocado en la disposición correcta, se yergue por sí mismo.
En un hogar, en el momento en que soltaron el pensamiento “debo hacer que este niño sea normal”, la expresión del niño cambió.
Cuando se rediseñó la forma de relacionarse, el rasgo considerado debilidad se transformó en una concentración avasalladora.
El problema no era la falta de capacidad.
Era un error de colocación.
El Proyecto DAiJU es un proyecto social que implementa este pensamiento en la unidad más pequeña, la familia.
No cambiamos al niño.
Al ordenar el punto de vista del padre y rediseñar la estructura dentro del hogar, creamos un entorno en el que la existencia se optimiza.
Para hacer visible el momento en que el pensamiento se vuelve realidad, hacemos públicos sus mecanismos.
El pensamiento, una vez puesto en la estructura y reproducido en el campo, posee poder por primera vez.
El nuevo pensamiento y la nueva práctica son el esfuerzo de redefinir al ser humano como una “unidad de posibilidad”.
Y es seguir diseñando la disposición que maximiza esa posibilidad.
Aquí y ahora hay un esfuerzo que cada uno de nosotros puede comenzar.
No es difundir una teoría acabada.
Es seguir reconstruyendo la visión del humano, tomando como pista el cambio de existencia que se yergue en el campo.
La actualización de la sociedad no comienza por una gran revolución.
Comienza por recolocar correctamente la disposición de una única existencia.
¿Tu organización o familia no promedia la existencia?
¿Estás maximizando que esta persona sea esta persona?
Un rediseño silencioso ya ha comenzado.
Yo genero pensamiento a través de la práctica y devuelvo ese pensamiento de nuevo a la práctica.
Dentro de ese ciclo, la visión del humano se actualiza en silencio.
Comienza desde la relación justo ante tus ojos.
Chieko Matsuda
Emprendedora de bienestar (Well-Being) con pensamiento empático. Tras trabajar en NTT Docomo, fundó una ONG para promover el apoyo a personas con discapacidad y el desarrollo de ingenieros. Luego de participar en nuevas iniciativas de negocio en una corporación médica, desarrolló un negocio social en Indonesia. Como directora de una empresa de bienestar social, abre el potencial de personas diversas mediante la educación EQ. Actualmente se desempeña como directora del Instituto de Investigación SD&I y productora de GIC, a cargo de la creación de espacios, y lidera DAiJU como su representante, desarrollando un acompañamiento para familias de niños superdotados.
Соціальна імплементація оптимізації існування через емпатію та структуру
Матсуда Чіеко
У переломну епоху часів те, що по-справжньому оновлюється, — це не інституції.
Те, що оновлюється, — це передумова того, як ми сприймаємо людину — погляд на людину.
Ми зараз стоїмо на великому розгалудженні.
Від конкурентного суспільства, що на осі економічного зростання, до спільнотворчого суспільства, що ділиться цінністю.
Від епохи, що ганяється за ефективністю й правильною відповіддю, до епохи, що ростить питання й сплітає різноманітні відповіді.
Нова думка — це не якась особлива теорія.
Це стояти на передумові: “Кожен незавершений, і саме тому ми можемо доповнювати одне одного”.
І те, про що питатимуть надалі, — не сумарна кількість здібностей.
А якість стосунків: “ким бути” і “що з ким творити”.
Більшість нашої освіти, організацій, родин і досі спроєктовані на передумові усереднення.
Наближення до стандарту вважається добрим, а особливості, що відхиляються від нього, звуть “проблемою”.
“Стандарт усередненого”, якого вимагає суспільство —
конфлікти, що там народжуються, — хіба це питання не окремої особистості?
Це, на мою думку, необхідність, що породжується невідповідністю структури й існування.
Я колись працював у організації за принципом результатів і вивчив силу структури, що чітко визначає цілі, ролі, відповідальність.
Структура рухає людей і породжує відтворюваність.
Однак водночас структура виключає нестандартне.
Проєктування, що ганяється за ефективністю, часом обтинає паростки інновацій.
Несучи це протиріччя, об’їжджаючи світ, працюючи в бізнесі в різноманітних культурах, я дійшов до однієї впевненості.
Конкурентна перевага майбутнього — не у висоті здібностей.
А в силі проєктувати “ступінь відповідності між існуванням і середовищем”.
Зустріч з дитиною з особливостями розвитку та її батьками перетворила цю гіпотезу на питання реальності.
Дитина, що через оригінальність не вписується в існуючі рамки.
Батьки, що саме через любов намагаються наблизити до “звичайного”.
Нова думка — це переосмислення цієї передумови.
Перше, що я зробив, — не виправлення, а емпатія.
Без фундаменту спокою жодне проєктування не функціонує.
На цьому впорядковуються ролі й відповідальність.
До якої міри це задача батьків, з якої межі — задача суспільства.
У мить, коли межа проводиться, хаос перетворюється на порядок.
Тут важливі дві осі.
- Структура, що чітко визначає ролі й відповідальність
- Емпатія, що розуміє почуття й можливості
Емпатія без структури не функціонує.
Структура без емпатії не є сталою.
Тут серцевина нової думки.
Це перехід від “усереднення” до “оптимізації”.
Талант, поставлений у відповідне розташування, природно встає.
В одній родині в мить, коли відпустили мислення “треба, щоб був звичайним”, вираз обличчя дитини змінився.
Коли перепроєктували стиль взаємодії, особливість, що вважалася слабкістю, перетворилася на приголомшливу концентрацію.
Проблема була не в нестачі здібностей.
А в помилці розташування.
Проєкт DAiJU — це соціальний проєкт, що імплементує цю думку в найменшій одиниці — родині.
Це не зміна дитини.
Через впорядкування погляду батьків і перепроєктування структури всередині родини створити середовище, в якому існування оптимізується.
Щоб візуалізувати мить, коли думка перетворюється на реальність, ми її показуємо публічно.
Думка набуває сили лише тоді, коли вона опускається в структуру і відтворюється на місцях.
Нова думка й практика — це діяльність переозначення людини на “одиницю можливості”.
І це продовжувати проєктувати розташування, що максимізує цю можливість.
Тут і зараз є діяльність, яку кожен із нас може почати.
Це не поширення завершеної теорії.
А продовжувати реконструювати погляд на людину, маючи за підказку зміни існування, що встають на місцях.
Оновлення суспільства починається не з великої революції.
А з правильного перерозміщення одного існування.
Хіба ваша організація чи родина не усереднюють існування?
Чи можете ви максимізувати те, що ця людина є цією людиною?
Тихе перепроєктування вже почалося.
Я через практику народжую думку, і повертаю цю думку знову в практику.
У цій циркуляції погляд на людину тихо оновлюється.
Це починається зі стосунків перед вашими очима.
Матсуда Чіеко
Well-Being підприємець із емпатичним мисленням. Після NTT Docomo заснувала НКО, просуваючи підтримку людей з інвалідністю та розвиток інженерів. Після участі в нових проектах у медичній корпорації розвинула соціальний бізнес в Індонезії. Як директор підприємства соціального добробуту відкриває потенціал різноманітних людей через EQ-освіту. Нині є членом ради директорів дослідного інституту SD&I та продюсером GIC, відповідальним за створення просторів, а також керує DAiJU як його представник, розвиваючи супровід батьків і дітей у сфері обдарованості.